Спринтерський біг відноситься до групи вправ циклічного характеру, що виконуються з максимальною інтенсивністю. Легкість, розкутість бігових рухів, що виконуються з великою амплітудою та високою частотою - основна ознака раці­ональної техніки бігу на короткі дистанції. Всі дії бігуна від старту до фінішу - одна безперервна вправа, в основі якої лежить прагнення спортсмена першим перетнути фінішну лінію за найкоротший проміжок часу.

Для аналізу техніки бігу його умовно поділяють на такі частини:

- старт;

- стартовий розбіг;

·         біг по дистанції;

·         фінішування

Старт. У спринтерському бігу застосовується низький старт. Для швидкого початку бігу використовуються стартові колодки {станки}, що забезпечують тверду опору під час відштовхування з відповідними кутами нахилу опорних площадок. Розташування колодок визначається у процесі за­нять та тренувань і залежить від індивідуальних особливостей бігуна, його зросту, довжини кінцівок, рівня розвитку швидкісно-силових якостей.

До початку бігу спортсмени займають місце на своїх доріжках і розташовуються позаду стартових колодок. За ко­мандою "На старт!" вони підходять до колодок, стають попе­реду них І впираються на руки за стартовою лінією. Сильнішою ногою впираються у опорну площадку передньої колодки, а другою - задньої. Ставши на коліно позаду розташованої ноги, бігун ставить руки впритул до стартової лінії, розставивши їх на ширину плечей або й більше. Кисті рук ставляться на доріжку великими пальцями до середини, а іншими назовні. Тулуб випрямлений, голова вільно опущена, Вага тіла рівно­мірно розподіляється на руки, ступню попереду стоячої ноги та коліно іншої ноги.

За командою "Увага!" бігун плавно піднімає таз дещо вище рівня плечей, незначно випрямляє ноги і переносить вагу тіла на руки та попереду стоячу ногу, У такому поло­женні вік повинен знаходитися нерухомо аж до сигналу для початку бігу.

За командою "Руш!'' ( пострілом стартера } бігун миттєво здійснює енергійні рухи ЗІГНУТИМИ у ліктях руками вперед-назад з виконанням активних бігових рухів ногами. В опти­мальному нахилі бігун рухається вперед, поступово пере­ходячи на біг по дистанції.

Стартовий розбіг. Швидкому досягненню максимальної швидкості після старту сприяє стартовий розбіг. На ефектив­ність стартового розбігу суттєво впливають довжина та спо­сіб виконання першого і послідуючих кроків після старту. Дуже короткі кроки не забезпечують швидкого зростання швидкості, а дуже довгі сприяють швидкому випрямленню тулуба з наступним зниженням швидкості.

Під час стартового розбігу (25-ЗОм) разом з посту­повим зростання!» довжини КРОКІВ проходить плавне вип­рямлення тулуба, Чіткої границі між стартовим розбігом та бігом по дистанції не існує. Розбіг завершується тоді, коли бігун досягає 92-95 % своєї максимальної швидкості. Чим v раніше це станеться, тим вища ефективність стартового розбігу.

Біг по дистанції. Під час бігу по дистанції спорт­смен прагне досягнути своєї максимальної швидкості і як можна довше її зберегти. Швидкість бігу здебільшого зале­жить від раціональної форми рухів, вміння бігти без зай­вого напруження. Щоб підтримувати високу швидкість бігу, спортсменові необхідно навчитися оптимально поєднувати довжину та частоту кроків. Довжина бігового кроку у кра­щих спринтерів - чоловіків коливається від 210 до 250 см (8-9 стоп), у жінок — від 185 до 215 см. Частота кроків досягає 5-5,5 кроків на секунду.

Постановка ноги на доріжку повинна бути пружною, Це досягається за рахунок приземлення на передню час­тину ступні згинання ноги у колінному суглобі, що знач­ною мірою амортизує силу ударів об грунт і скорочує галь­мівну фазу передньої опори.

Під час відштовхування поштовхова нога потужним рухом випрямляється у тазостегновому, колінному та гомілковоступневому суглобах. Стегно махової ноги енер­гійно виноситься вперед-вгору, сприяючи ефективному від­штовхуванню,

Результати наукових досліджень показують, що під час швидкісного бігу активні зусилля припиняються ще до відриву опорної ноги від доріжки, а нога втрачає контакт з опорою завжди ще до того, як повністю розігнеться у суглобах. Відповідно, свідоме, штучне прагнення повністю розігнути ногу у момент завершення відштовхування, як рекомендували окремі спеціалісти, не сприяє покращенню спортивного результату і може бути причиною травм м'язів задньої поверхні стегна.

Руки під час бігу працюють широко і активно. Кути їх згинання у ліктьових суглобах непостійні: під час винесен­ня вперед (до висоти підборіддя) і дещо до середини рука згинається, а під час відведення назад і дещо назовні - розгинається під дією інерційних сил.

Раціональність рухів спринтера порушується, якщо він не розслабляє м'язи, які у даний момент активно не бе­руть участі в роботі. Успіх у спринті значною мірою зале­жить від вміння бігти легко, вільно, без зайвого напру­ження.

Фінішування. У минулому бігуни на короткі дистанції фінішували по-різному. Відомий спринтер Ч. Паддок (США) здійснював під час цього стрибок на стрічку. Окремі бігуни надавали перевагу фінішуванню з "падінням".

У теперішній час більш ефективним вважається пере­тин фінішної лінії на максимальній швидкості без спецзабігу.